Амелія повернулася до рідного маєтку під Львовом у жовтні 1897 року. Весільна подорож закінчилася, і тепер вона стояла на широкому ганку, дивлячись на знайомі до болю стіни. Повітря пахло мокрим листям і димом від печей. Вона приїхала сюди з надією. Хотіла жити спокійно, відкрити власну аптеку і нарешті робити те, про що мріяла ще дівчинкою, коли допомагала батькові в його лабораторії.
Та вже першого тижня щось почало змінюватися. Чоловік, якого вона щойно полюбила, раптом став холоднішим. Він говорив про її спадок частіше, ніж про кохання. У його очах з’явилася та сама розрахункова уважність, яку Амелія колись бачила в чужих людях на ярмарку. Покоївка, тиха і завжди привітна, тепер рухалася по будинку так, ніби вже приміряла на себе роль господині. А стара кухарка, яка годувала її ще маленькою, дивно мовчала, коли Амелія заходила на кухню. Її погляд був важким і незрозумілим.
Ніч за ніччю в старому будинку ставало все важче дихати. Амелія прокидалася від найменшого шороху. Здавалося, навіть стіни дихають чужими намірами. Тут колись батько проводив досліди зі світлом, запалював лампи, які дивували весь Лемберг. А тепер у цих кімнатах панувала густа, липка темрява. Кожен крок відлунював підозрою. Кожен погляд - питанням. Хто справді хоче її щастя, а хто просто чекає моменту, щоб забрати все?
Вона почала помічати дрібниці, які раніше пропускала. Лист, захований у шухляді. Записку, яку хтось швидко сховав. Тихий шепіт за дверима. Спокуса виявилася не в пристрасті, а в тому, як легко люди перетворюються на мисливців, коли відчувають запах грошей і влади. Амелія зрозуміла, що тепер грає в гру, де правила пишуться за її спиною. І головне питання вже не в тому, чи вдасться їй відкрити аптеку. Головне - чи вдасться їй вийти з цього будинку живою і не зламатись.
Колись тут панувало світло. Тепер залишилося тільки зрозуміти, хто останнім вимкне лампу.
Читать далее...
Всего отзывов
5